Торчелло та його скарби (частина ІІ)
Богородиця «Оранта» Венеційської лагуни
В останньому ряді Страшного суду в напівмедальйоні над цетральними вхідними дверима зображена Богородиця Оранта без дитятка Ісуса. Займає вона як своїм розміщенням в храмі, так у самій мозаїці виключне місце: вона - «двері» до неба. Оранта від латинського «orans”, себто та, що молиться, з піднесеними у молитві руками, є посередницею та заступницею у спасінні людства. Приклади «homo orans», тобто людини, що молиться, знаходимо в дохристиянських зображеннях багатьох релігій. В християнській традиції Богородиця в іконі Оранта мала б відображати Мойсея, який молиться на горі за перемогу ізраїльтян над амалекитянями: коли той тримає у молитві руки вверх – перемагають ізраїльтяни, коли ж опускає від заніміння – амалекитяни. Отож Богородиця Оранта – це та, яка постійно молиться за християн для перемоги у невидимій боротьбі. Ось чому розміщена вона під сценою Останнього суду, який власне і представляє цю боротьбу. Ще одну Богородицю Оранту знаходимо в цій же ж мозаїці в зображенні раю: і тут вона в постійній молитві.
Іконографічний тип Оранти, де Богородиця зображена сама, не так часто зустрічаємо сьогодні в іконографії, вона зазвичай представлена з дитятком Ісусом, часто вказуючи рукою саме на нього, адже її ціллю є привести людину до Христа. Проте Оранта була дуже розповсюдженою в першому тисячолітті у Візантійській імперії та провінціях, особливо під час та після іконоборчих процесів. У Влахернах – одного з районів Константинополя, в 5 ст. було збудовано храм присвячений Богородиці, а при ньому дві інших прибудови – одна для покладення омофору Богородиці, якого привезли з Палестини до Костантинополя за правління Лева І (457-474). В центральній консі абсиди була величава мозаїка з Богородицею Орантою та медальйоном Ісуса Христа в її лоні. Ця мозаїка не збереглася до наших часів , однак багато джерел говорять про неї. В іншій прибудові був резервуар для води, а на стіні рельєф з Богородицею Орантою без дитятка Ісуса. Ця ікона мала всередині складний механізм із труб, завдяки якому з рук Богородиці Оранти виходила вода, яка збиралася в резервуарі. Імператор в день свята покладення омофору входив у воду, щоби скупатися та очиститися, оскільки вважалося, що вода була благословенною Богородицею.
Зразки таких рельєфів (часом з дірками в руках Богородиці) через море прибували до візантійської Італії. У Венеції, для прикладу, є декілька таких зразків, як у храмі Святого Марка, так і в інших церквах. Однак найвідоміший рельєф з Орантою знаходиться в Равенні, так звана «Грецька Мадонна» – вона ж покровителька дієцезії Равенни. Цей рельєф на мармурі, датований початком V-го століття, за переказами, з’явився у морі при березі Равенни в 1100 році на Томину неділю. Тут недалеко була збудована церква Санта Марія ін Порто як обіт одного священика на ім’я П’єтро, що походив з багатої равенської родини. Він, повертаючисть з Палестини, куди відправився набиратися духовного досвіду, потрапив з іншими моряками в страшну бурю на морі. В паніці почав молитися до Богородиці, покровительки плаваючих, і пообіцяв збудувати храм, як тільки повернеться живим додому. В цей момент буря стихла, весь екіпаж прибув щасливо додому і вже за декілька років на березі моря постала невелика церква, а потім і монастир.
Одного разу, як знаємо з передання, молячись зранку в церкві, П’єтро разом з іншими священиками і монахами побачив сильне світло зі сторони моря і, вибігши з церкви, помітив серед моря квадратну плиту з рельєфом Богородиці Оранти. Плиту з двох сторін підтримували ангели, і, коли П’єтро наблизився, ікона була передана ангелами в його руки. Знайдений рельєф Богородиці був поміщений в церкві Санта Марія ін Порто, тут відразу ж стається багато чуд і в короткому часі до цього місця сходяться прочани з різних куточків Італії та інших країн.
Сьогодні важко сказати, скільки в цій історії правди, скільки легенди, чи був цей рельєф з Богородицею просто кимось перевезений морем, а чи справді сталося чудо, але фактом є те, що ця ікона вистояла дуже довгі важкі часи, бо ж датується ікона початком 5-го століття. Наприклад у 18 столітті, коли війська Наполеона закрили церкву та монастир, перетворивши його в казерму та викравши всі мистецькі твори – ікона залишилась... В 1944 році в церкву потрапила бомба англо-американських військ, була знищена частина церкви від удару. Але бомба не розірвалася і рельєф з Орантою був збережений знову. Чи не нагадує нам дещо ця історія Оранту Софії Київської? Церква була неодноразово знищена, але стіна з Орантою залишалася «непорушною» і така ж історія в 1941 році, коли Свята Софія була замінована більшовиками: її чекала доля Михайлівського собору...
Традиція зображення Богородиці Оранти у візінтійській Італії була дуже поширеною. Є пам’ятки мозаїк Оранти з 12 ст. в Палермо на Сицілії. Знову ж таки в Равенні в дієцезальному музеї знаходиться мозаїка Оранти з 12-го століття, яка з 12 до 18 століття була поміщена разом з іншими святими в центральній апсиді античної Урсіянської базиліки. Декілька рельєфних та мозаїчних зображень Богородиці Оранти з 12-13-го знаходяться і у базиліці Святого Марка у Венеції, одна з них у куполі Вознесіння. Є мозаїка Оранти в катедральному храмі на острові Мурано, і як вже згадувалося у Торчелло. Коли Візантія зазнавала все більшого занепаду, саме італійські землі, зокрема Венеція, мала на меті стати центром імперії, а Базиліка Святого Марка перебрати до себе усі багатовікові традиції східньої імперії, отож не дивно, що тут було так багато зображених «орант» - улюбленої Богородичної ікони візантійських християн першого тисячоліття .
Іншим цікавим фактом є присвячення Богородиці повністю усієї конхи у центральній апсиді, де вона зображена у повний ріст на золотому фоні. Знову ж таки, це переважно Богородиця Оранта. Знаходимо ми такі мозаїчні приклади у різних церквах з 11 ст., які були під впливом візантійської християнської традиції. А також в церкві Неа Моні в Греції, в нашій Софії Київській, в катедральному соборі на острові Мурано. У базиліці Торчелло Богородиці теж присвячено усю конху апсиди. Тут зображена Бородиця-Одигітрія з дитятком Ісусом (що мало б вказати приналежність цієї церкви до віри Халкедонського собору, який відбувся в 431 року, де Марію було визнано Матір’ю Божою). Ця мозаїка була повністю перероблена в 12 столітті після того, як землетрус в 1147 році повністю знищив попередню композицію.
Фундаменти церкви Святого Марка
За базилікою Торчелло видніється частинка білого фундаменту. Насправді ж тут була побудована ще одна церква, яка пов’язана з дуже важливою подією Венеції та Лагуни, а саме перевезенням з Александрії сюди мощів Святого Марка, покровителя Венеції. Коли в ІХ столітті в Єгипті руйнувалися каліфатом церкви і всі христянські реліквії, два найвідоміших венеційських купці - Андреа з Торчелло, названий Рустіко та Боно з Маламокко в грудні 827 року відправилися туди кораблем, щоб викрасти мощі євангелиста Марка через великий ризик їхнього знищення. За допомогою двох священників тіло євангелиста було замінено тілом Святого Клавдіана. Венеційські купці, заховавши останки євангелиста під листям, овочами та свинним м’ясом (оскільки мусульмани не могли до нього доторкатися), перевезли їх до Венеції. Прибули вони 31 січня 828 року, зустрічали їх з великими почестями сам Додже (правитель Венеції) Юстиніян Партечіпаціо та єпископ Орсо. Андреа з Торчелло було винагороджено стома срібними лібрами (венеційська грошова одиниця того часу), які разом могли становити 45-50 кг срібла. Ці гроші він віддав на будівництво церкви Святого Марка в Торчелло, яка з часом була знищена і на сьогодні залишився лише фундамент. На початку 20 століття на фундаментах колишньої церкви було зведено невеликий ораторій.
Міст без поручень
Ще одною цікавою пам’яткою Торчелло є міст, з менш приємною назвою «Чортовий міст» (або «Міст диявола»). Звідки така назва – достеменно невідомо. Побутують дві версії: одна – що збудувала його сім’я Діаволі, отож звідси могла б бути і назва. Існує щей легенда, згідно з якою, опівночі 24 грудня кожного року тут з’являється диявол у вигляді чорного кота: приходить він кожного року забрати душі недоношених дітей, бо саме такими були домовленості між ним, відьмою та молодою дівчиною, якій він повернув з того світу коханого. Душі дітей через різні збіги обставин йому так ніхто і не віддав, от він і продовжує приходити за ними. В будь-якому випадку такі назви в давнину часто надавалися об’єктам, важким до зрозуміння – або ж збудовані надзвичайно швидко або ж мали складні для пояснення конструкції. Цей міст однак важливий з іншої точки зору, бо саме він разом з мостом Кйодо у Венеції – пам’ятка того, якими були мости у Венеції декілька століть назад. Всі вони не мали поручень та виглядали саме так, як міст у Торчелло.
Олександра Вакула
