Венеційська Лагуна налічує більше ста островів. З 1987 року занесена до світової спадщини ЮНЕСКО. Безумовно, центр міста Венеції – це найвідомішe та найчарівнішe місце Лагуни, однак і інші населені венеційські острови приваблюють своїми неймовірними історіями та традиціями. Острів Мурано, для прикладу, відомий багатовіковими виробами зі скла, а секрети цього виробництва передаються із покоління в покоління, Бурано ж – ткацькими традиціями, зокрема кружевами, та грайливо-кольоровими рибацькими будиночками... Однак слід звернути увагу на, можливо, не дуже примітний сьогодні маленький острів – Торчелло. На цьому острові живе лише трохи більше десятка людей, є кілька будинків чи ресторанів. А тим не менше, під час будь-якої екскурсійної поїздки венеційською лагуною, Торчелло обов’язково включають в програму. В чому ж його важливість?

Власне Торчелло стає першим заселеним островом в лагуні. Ще більшого значення набирає він, коли в 638 році сюди, захищаючись від постійних нападів лонгобардів, перебирається з Алтіно – найважливішого на цій території римського міста та порту,  епископ Мауро, а разом з ним багато жителів з довколишніх поселень, створюючи таким чином тут важливий портовий та торговий центр. З того часу Торчелло стає основним виробником шерсті для Венеційського дукату до 15 ст., тут добувають сіль, острів має свою адміністрацію, є церкви та монастирі. Свого найбільшого розквіту він набув у 7-9 століттях і, згідно з дослідженнями, на острові в період його розквіту проживало до 20 000 осіб. Проте розвиток сусідньої Венеції, все більша заболоченність, важкі епідемії, спричинили до поступового спустошення острова та до його майже цілковитого занепаду у 18-19 століттях.

Базиліка Святої Марії Ассунти та комплекс 

Вже в 639 році за вказівкою єпископа на острові розпочинається будівництво базиліки в честь Пресвятої Богородиці. Саме пам’ятка про початок будівництва церки і є першою писемною згадкою Венеційської лагуни і вмурована вона в праву стіну вівтаря. Однак і сама базиліка, яка в свою чергу є найстарішою архітектурною пам’яткою лагуни, заслуговує на особливу увагу.

Церква, яку ми бачимо сьогодні, була перебудована в 11 ст. Однак деякі частини храму, наприклад, вівтарна, належать ще первісній церкві 7-го століття.

Базиліка Ассунти у Торчелло мала весь комплекс споруд з дзвіницею, баптистерієм,  мартиріоном та єпископською резиденцією. Баптистерій був збудований перед центральним входом до собору. На сьогодні залишилився лише фундамент, однак його розташування, прикріплене до входу мало глибоке символічне значення: щоб ввійти до церкви, потрібно було спочатку пройти через хрещення, ввійти в таїнство християнської віри, і лиш потім відкрити для себе всю мозаїчну красу собору та її значення.

До південної частини собору прилягає досі збережена церква-мартиріон Святої Фоски, у вигляді грецького хреста. В ній зберігаються мощі Святої Фоски та Маури. Є згадки про цю церкву ще в 9 ст., однак сучаного вигляду вона набула в 12 столітті, коли сюди привезли з Африки мощі цих двох мучениць.

Мозаїки

Більшість мозаїк, які збереглися до наших днів на лежать до періоду перебудови церкви в 11 столітті. Подібно до Марії Маджоре в Римі, в цій базиліці на території північної Італії було найбільше мозаїк, а це говорить про високий рівень техніки виготовлення смальти, яка використовувалася для їх реалізації. В 11 ст. Лагуна все ще перебуває під Візантією, тому й мозаїки відображають візантійську мозаїчну традицію, як і загалом візантійське богослов’я. На сьогодні мозаїки з 11 ст. збереглися лише на західній (задній) стіні церкви, яка в християнській середньовічній архітектурі традиційно зображувала Останній суд, а також в консі правої абсиди – Христос Пантократор та Агнець Божий з ангелами в медальйоні на хрестовидному склепінні. Довший час вважалося, що ця остання мозаїка залишилися ще з 7 ст., адже вона неймовірно схожа з такою ж мозаїкою церкви Сан Вітале у Равенні, проте останні дослідження доказують, що це тільки точна репродукція первісної мозаїки, яка належить равенській мозаїчній школі. Всі інші мозаїки 11 століття були майже повністю знищені сильним землетрусом, який стався тут в 1117 році.

- Мозаїка Останнього суду

Мозаїка на західній стіні базиліки є найстарішим мозаїчним представленням Останнього суду в Італії. Останнім часом з’являються нові публікації, які стверджують, що ця мозаїка стала натхненням для всесвітньо відомих італійських митців як Джотто, Данте, а через них, і Мікеланджело. Вона надзвичайно цікава з багатьох точок зору, тому зупинимося на деяких моментах.

Мозаїка Останнього суду Торчелло все ще поділена на яруси (їх аж шість) – яскрава характеристика візантійської іконографії, а розвиток подій проходить згори вниз. Перший ярус – це зображення розп’яття Христа з Богородицею та Йоаном Богословом, за ним слідує представлення Зшестя в Ад і спасіння померлих, третій ярус – парусія, тобто другий прихід Христа, де він зображений як суддя на троні з Богородицею та Йоаном Хрестителем в присутності апостолів і праведних. Далі, в червертому ярусі зображені ангели, які скликають людей на суд та етимасія – стіл із закритою книгою Святого Письма (закрита книга – прочитана книга, символ сповнення часу, завершення життя на Землі). П’ятий ярус психостазіс – ангел з вагою та поділ на правдених і грішних, і нарешті останній ярус – представлення життя в раю та в пеклі. Внизу композиції над вхідними дверима зображено напів медальйон із поясною Богородицею Орантою – вона має піднесені в молитві руки як посередниця та заступниця за світ.

Подібні мозаїчні ярусні представлення знаходимо, наприклад, у фресці 10 ст. церкви Сант’Анджело ін Форміс або ж у куполі баптистерію Святого Йоана Хрестителя в Флоренції 13-14 ст. Перший, хто змінить таке ярусне представлення, зображуючи подію як одне ціле, міняючи традиційний золотий фон ікон на синьо-голубий колір неба та несміливо пробуючи представити перспективу, буде Джотто в Каплиці Скровеньї в Падуї на початку 14 ст., але він буквально повторить весь сценарій Торчелло! А згодом передасть уже мотиви Джотто та ще більше розвине тему Останнього суду у ренесансному стилі Мікеланджело в Сикстинській каплиці: він повторить голубий фон неба, розміщення фігур, залишаться ангели вгорі, які наче в театрі, відкривають занавісу для розгорнення дії. Пов'язує ці три представлення останнього суду своєю літературною ниткою Данте: сучасник Джотто, так само флорентієць, який в 1306 році проживав в Падуї та Тревізо, у своїй «Божественній комедії», в частині «Пекло», описав мозаїчне представлення Торчелло та Джотто з великою точністю, а Мікеланджело без сумніву знав цей твір. Хоча й немає писемних згадок, що Мікеланджело бачив базиліку Торчелло та Каплицю Скровеньї, він деякий час проживав у Венеції, тому міг особисто відвідати обидва місця (купол катедрального собору Падуї був спроектований саме Мікеланджелом). В будь-якому випадку сюжетна подібність творів вказує на вплив Торчелло на Джотто, а потім Торчелло і Джотто на Мікеланджело.

Особливої уваги заслоговує мозаїчне представлення другого ярусу – “Зшестя в Ад”. Це одне із перших (разом із мозаїкою Святого Марка у Венеції) зображень воскресіння Христового у візантійський християнській та богословській традиції. Про зшестя Христа в Ад ми не маємо ніяких відомостей у канонічних новозавітніх книгах. Про цю подію говорить здебільшого апокрифічне Євангеліє від Никодима (написане у ІІ ст), однак найбільші автори та отці християнського Сходу як Йоан Золотоустий, Григорій Богослов, Йоан Дамаскин розвивали у своїх творах богослов’я “Зшестя в Ад”, яке потім відобразилося у візайнтійському східнохристиянському мистецтві – фресках, мозаїках та іконах.

- Мозаїка "Зшестя в Ад"

Мозаїка «Зшестя в Ад» починає формуватися в ІХ ст. Ця найдавніша пам’ятка знаходиться в монастирі Святого Луки в Греції. Тут, в Аді, зображені лише Адам, Єва та Йоан Хреститель. У Торчелло ця мозаїка складніша та розвиненіша. Поруч з Адамом та Євою зображені інші старозавітні святі та патріархи. Христос – переможець стоїть ногами на сокрушених воротах Аду, а сам Ад зображений у вигляді маленького чоловічка, що лежить переможений у ніг Христа. Сама ж картина зламаних дверей, ключів, засувів та інших інструментів, розкиданих біля дверей – адже саме ними Ад тримав у заперті (під ключами та засувами) старозавітних праведників,  переходить в ікону з традиції завоювання міст: після перемоги над містом ламалися міські ворота, а імператор ставав на них ногами в знак перемоги.

Центральним жестом цієї ікони, є дві руки – Христа і Адама. Христос зображений в русі: він одною ногою ще в Аді, іншою вже виходить з нього, і, схопивши рішуче за пульс Адама, витягує його. В східній візантійській традиції цей сюжет Зшестя в Ад стане основою для ікони «Воскресіння», однак ми неодноразово зустрінемо компонент доторку рук у західному християнському мистецтві і, можливо, саме мозаїка Торчелло відіграла тут ключову роль

Навіть якщо Джотто повторить в основному  сюжет Останнього суду Торчелло, у нього зникає верхня частина, тобто Зшестя в Ад. Однак в залишається дотик руки!, коли Енріко Скровеньї жертвує Богородиці церкву, присвячену її імені. Традиційно вважалося, що Енріко побудував церкву присвячену Богородиці як відкуп за гріхи свого батька, який у Падуї був відомим лихварем та привів до збідніння багатьох. Про нього описує в Пеклі «Божественної комедії» і сам Данте, який швидше всього добре знав про багату родину Скровеньї. Джотто зображує цю подію внизу свого представлення Останнього суду на місці торчелівської Оранти: саме там, справа, і він, і Торчелло, поміщaють лихварів. Отож каплиця, пожертвувана Богородиці, могла спасти з Аду батька Енріко та його родину: дві руки, які доторкаються, – Богородиці та Енріко і є символом спасіння з Аду. А 25-го березня, коли Католицька церква святкує Благовіщення Пресвятої Богородиці близько 10 години ранку, завдяки хитрій грі світла, промінь сонця, проходячи через віконечко над вівтарем, потрапляє саме в те місце, де зустрічаються дві руки.  

Далі неймовірний дотик двох рук бачимо і в Мікеланджело в «Сотворенні Адама». У цього митця немає зображення дотику рук безпосередньо в Останньому суді, однак він поміщає його поруч на стелі Сикстинської каплиці. Є деякі дослідження, які доводять вплив Джоттівського жертвування храму Богородиці на сюжет «Сотворення Адама» Мікеланджело. Але ж спробуймо зробити паралель між «Зшестям в Ад» у Торчелло та «Сотворенням Адама» в Мікеланджело: така ж слабка, безжиттєва рука Адама та рішучий дотик руки Бога, якою він кличе Адама і вводить його в життя...

Богородиця «Оранта» Венеційської лагуни

В останньому ряді Страшного суду в напівмедальйоні над цетральними вхідними дверима зображена Богородиця Оранта без дитятка Ісуса. Займає вона як своїм розміщенням в храмі, так у самій мозаїці виключне місце: вона - «двері» до неба. Оранта від латинського «orans”, себто та, що молиться, з піднесеними у молитві руками, є посередницею та заступницею у спасінні людства. Приклади «homo orans», тобто людини, що молиться, знаходимо в дохристиянських зображеннях багатьох релігій. В християнській традиції Богородиця в іконі Оранта мала б відображати Мойсея, який молиться на горі за перемогу ізраїльтян над амалекитянями: коли той тримає у молитві руки вверх – перемагають ізраїльтяни, коли ж опускає від заніміння – амалекитяни. Отож Богородиця Оранта – це та, яка постійно молиться за християн для перемоги у невидимій боротьбі. Ось чому розміщена вона під сценою Останнього суду, який власне і представляє цю боротьбу. Ще одну Богородицю Оранту знаходимо в цій же ж мозаїці в зображенні раю: і тут вона в постійній молитві.

Іконографічний тип Оранти, де Богородиця зображена сама, не так часто зустрічаємо сьогодні в іконографії, вона зазвичай представлена з дитятком Ісусом, часто вказуючи рукою саме на нього, адже її ціллю є привести людину до Христа. Проте Оранта була дуже розповсюдженою в першому тисячолітті у Візантійській імперії та провінціях, особливо під час та після іконоборчих процесів. У Влахернах – одного з районів Константинополя, в 5 ст. було збудовано храм присвячений Богородиці, а при ньому дві інших прибудови – одна для покладення омофору Богородиці, якого привезли з Палестини до Костантинополя за правління Лева І (457-474). В центральній консі абсиди була величава мозаїка з Богородицею Орантою та медальйоном Ісуса Христа в її лоні. Ця мозаїка не збереглася до наших часів , однак багато джерел говорять про неї. В іншій прибудові був резервуар для води, а на стіні рельєф з Богородицею Орантою без дитятка Ісуса. Ця ікона мала всередині складний механізм із труб, завдяки якому з рук Богородиці Оранти виходила вода, яка збиралася в резервуарі. Імператор в день свята покладення омофору входив у воду, щоби скупатися та очиститися, оскільки вважалося, що вода була благословенною Богородицею.

Зразки таких рельєфів (часом з дірками в руках Богородиці) через море прибували до візантійської Італії. У Венеції, для прикладу, є декілька таких зразків, як у храмі Святого Марка, так і в інших церквах. Однак найвідоміший рельєф з Орантою знаходиться в Равенні, так звана «Грецька Мадонна» – вона ж покровителька дієцезії Равенни. Цей рельєф на мармурі, датований початком V-го століття, за переказами, з’явився у морі при березі Равенни в 1100 році на Томину неділю. Тут недалеко була збудована церква Санта Марія ін Порто як обіт одного священика на ім’я П’єтро, що походив з багатої равенської родини. Він, повертаючисть з Палестини, куди відправився набиратися духовного досвіду, потрапив з іншими моряками в страшну бурю на морі. В паніці почав молитися до Богородиці, покровительки плаваючих, і пообіцяв збудувати храм, як тільки повернеться живим додому. В цей момент буря стихла, весь екіпаж прибув щасливо додому і вже за декілька років на березі моря постала невелика церква, а потім і монастир.

Одного разу, як знаємо з передання, молячись зранку в церкві, П’єтро разом з іншими священиками і монахами побачив сильне світло зі сторони моря і, вибігши з церкви, помітив серед моря квадратну плиту з рельєфом Богородиці Оранти. Плиту з двох сторін підтримували ангели, і, коли П’єтро наблизився, ікона була передана ангелами в його руки. Знайдений рельєф Богородиці був поміщений в церкві Санта Марія ін Порто, тут відразу ж стається багато чуд і в короткому часі до цього місця сходяться прочани з різних куточків Італії та інших країн.

Сьогодні важко сказати, скільки в цій історії правди, скільки легенди, чи був цей рельєф з Богородицею просто кимось перевезений морем, а чи справді сталося чудо, але фактом є те, що ця ікона вистояла дуже довгі важкі часи, бо ж датується ікона початком 5-го століття. Наприклад у 18 столітті, коли війська Наполеона закрили церкву та монастир, перетворивши його в казерму та викравши всі мистецькі твори –  ікона залишилась... В 1944 році в церкву потрапила бомба англо-американських військ, була знищена частина церкви від удару. Але бомба не розірвалася і рельєф з Орантою був збережений знову. Чи не нагадує нам дещо ця історія Оранту Софії Київської? Церква була неодноразово знищена, але стіна з Орантою залишалася «непорушною» і така ж історія в 1941 році, коли Свята Софія була замінована більшовиками, її чекала доля Михайлівського собору...

Традиція зображення Богородиці Оранти у візінтійській Італії була дуже поширеною. Є пам’ятки мозаїк Оранти  з 12 ст. в Палермо на Сицілії.  Знову ж таки в Равенні в дієцезальному музеї знаходиться мозаїка Оранти з 12-го століття, яка з 12 до 18 століття була поміщена разом з іншими святими в центральній апсиді античної Урсіянської базиліки. Декілька рельєфних та мозаїчних зображень Богородиці Оранти з 12-13-го знаходяться і у базиліці Святого Марка у Венеції, одна з них у куполі Вознесіння. Є мозаїка Оранти в катедральному храмі на острові Мурано, і як вже згадувалося у Торчелло.  Коли Візантія зазнавала все більшого занепаду, саме італійські землі, зокрема Венеція, мала на меті стати центром імперії, а Базиліка Святого Марка перебрати до себе усі багатовікові традиції східньої імперії, отож не дивно, що тут було так багато зображених «орант» - улюбленої Богородичної ікони візантійських християн першого тисячоліття .

Іншим цікавим фактом є присвячення Богородиці повністю усієї конхи у центральній апсиді, де вона зображена у повний ріст на золотому фоні. Знову ж таки, це переважно Богородиця Оранта. Знаходимо ми такі мозаїчні приклади у різних церквах з 11 ст., які були під впливом візантійської християнської традиції. А також в церкві Неа Моні в Греції, в нашій Софії Київській, в катедральному соборі на острові Мурано. У базиліці Торчелло Богородиці теж присвячено усю конху апсиди. Тут зображена Бородиця-Одигітрія з дитятком Ісусом (що мало б вказати приналежність цієї церкви до віри Халкедонського собору, який відбувся в 431 року, де Марію було визнано Матір’ю Божою). Ця мозаїка була повністю перероблена в 12 столітті після того, як землетрус в 1147 році повністю знищив попередню композицію.

Фундаменти церкви Святого Марка

За базилікою Торчелло видніється частинка білого фундаменту. Насправді ж тут була побудована ще одна церква, яка пов’язана з дуже важливою подією Венеції та Лагуни, а саме перевезенням з Александрії сюди мощів Святого Марка, покровителя Венеції. Коли в ІХ столітті в Єгипті руйнувалися каліфатом церкви і всі христянські реліквії, два найвідоміших венеційських купці - Андреа з Торчелло, названий Рустіко та Боно з Маламокко в грудні 827 року відправилися туди кораблем, щоб викрасти мощі євангелиста Марка через великий ризик їхнього знищення. За допомогою двох священників тіло євангелиста було замінено тілом Святого Клавдіана. Венеційські купці, заховавши останки євангелиста під листям, овочами та свинним м’ясом (оскільки мусульмани не могли до нього доторкатися), перевезли їх до Венеції. Прибули вони 31 січня 828 року, зустрічали їх з великими почестями сам Додже (правитель Венеції) Юстиніян Партечіпаціо та єпископ Орсо. Андреа з Торчелло було винагороджено стома срібними лібрами (венеційська грошова одиниця того часу), які разом могли становити 45-50 кг срібла. Ці гроші він віддав на будівництво церкви Святого Марка в Торчелло, яка з часом була знищена і на сьогодні залишився лише фундамент. На початку 20 століття на фундаментах колишньої церкви було зведено невеликий ораторій.

Міст без поручень

Ще одною цікавою пам’яткою Торчелло є міст, з менш приємною назвою «Чортовий міст» (або «Міст диявола»). Звідки така назва – достеменно невідомо. Побутують дві версії: одна – що збудувала його сім’я Діаволі, отож звідси могла б бути і назва. Існує щей легенда, згідно з якою, опівночі 24 грудня кожного року тут з’являється диявол у вигляді чорного кота: приходить він кожного року забрати душі недоношених дітей, бо саме такими були домовленості між ним, відьмою та молодою дівчиною, якій він повернув з того світу коханого. Душі дітей через різні збіги обставин йому так ніхто і не віддав, от він і продовжує приходити за ними. В будь-якому випадку такі назви в давнину часто надавалися об’єктам, важким до зрозуміння – або ж збудовані надзвичайно швидко або ж мали складні для пояснення конструкції. Цей міст однак важливий з іншої точки зору, бо саме він разом з мостом Кйодо у Венеції – пам’ятка того, якими були мости у Венеції декілька століть назад. Всі вони не мали поручень та виглядали саме так, як міст у Торчелло.